6 квітня 2016 року лауреатка Нобелівської премії з літератури у 2015 році, білоруська письменниця Світлани Алексієвич прочитала лекцію «Книга як пам’ятник стражданню і відвазі». Захід відвідав Роман Неколяк.
Зустріч з письменницею відбулася у КНУ імені Тараса Шевченка. Модератор зустрічі Юрій Макаров.
Ця подія є частиною серії публічних лекцій Kyiv International Lectures Series – який ініційований швейцарською компанією Sorbes Group за підтримки посольства Швейцарії в Україні. «Український тиждень» та «День» медіа партнери заходу. Київський національний університеті імені Тараса Шевченка академічний партнер.
Вступне слово належало Посолу Швейцарії в Україні та Республіці Молдова Гійому Шойреру. Пан Гійом Шойреру говорив про актуальність її документальної прози. Книги Алєксієвич розкривають характер пост-комуністичного світу та ідентичність його людей. Крім цих тем Алєксієвич торкалася проблеми Чорнобилю та долі жінок у Другій світовій війні. «Ms. Alexievich is an historian of soul of great talent» – наголошує Пан Посол.
Світлана Алексієвич — всесвітньовідома білоруська письменниця, творець унікального документально-художнього методу, заснованого на творчо сконцентрованих розмовах із реальними людьми. Її книги перекладено на понад двадцять мов. Лауреат багатьох літературних премій, зокрема премії Курта Тухольського (Шведський ПЕН) «За мужність і гідність у літературі», премії Андрія Синявського «За шляхетність у літературі», російської незалежної премії «Тріумф», лейпцизької премії «За європейське порозуміння-98» та премії Гердера. 2015 року стала лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури «за багатоголосу творчість, яка є пам’ятником стражданню та мужності у наш час».
2000 року під тиском режиму Аляксандра Лукашенка виїхала з Білорусі, жила в Італії, Німеччині, Франції та Швеції, 2013 року повернулася до Мінська – повідомляє «Читомо».
Упродовж лекції були обговорені наступні питання:
– Вплив документальної прози на сучасний світ.
– Роль медіа у військових конфліктах.
– «Час секонд-хенд».
– Жінка на війні.
– Чорнобиль — проблема і загадка 21 сторіччя.
Олексій Сігов випусковий редактор видавництва, вчений секретар Часопису «Дух і Літера» у своїй facebook сторінці підкреслює головні цитати виступу :
Мои книги это не коллекция ужасов. Я не писатель катастроф (хотя иногда читаю о себе такое), просто время такое, постоянно военное время…
Смысл моего цикла – коммунизм не умер, как нам казалось в 90е годы. Вдруг мы увидели, что из человека вылезло много такого, о чем мы не знали и не читали. Мы продолжаем вычерпывать из себя этого красного человека ведрами…
Как бы не трудно вам было, все равно вы, украинцы, уже в новой жизни…
Что такое тоталитарное общество: отдельный человек беспомощен. Каждый ждет, что кто-то другой принесет свободу…
Все ищут новые формы. Посмотрите в живописи, в музыке (у вас же есть Сильвестров). Вдруг начинаешь понимать, что сегодня жизнь намного быстрее, ни у кого нет времени откладывать размышления на потом.
Мы стали бояться будущего. Я вижу это настроение по всему миру: все бояться будущего, все хотят, чтобы настоящее длилось как можно дольше. Как за всем этим успеть? Литература тоже должна искать новые формы. Формы, чтобы загнать эти все смыслы в какую-то структуру понимания.
Каждый имеет право на историю. Поэтому я пошла к маленькому человеку.
Главная идея красной империи: человека можно убить, если в голове у него друга идея.
И я искала новую форму.
Идея моих книг в том, что я слушаю маленького человека, который бесследно исчезает в темноте времени. Все это складывается в симфонию.
Я человек уха. Я слушаю всегда. Я собираю не просто маленькие истории, а образ времени.
Идеи не могут быть безответственными. Когда есть ответственность, тогда можно мечтать, как сделать так, чтобы всем было хорошо.
Почему люди из разных точек мира читают мои книги? Они ищут ответ на вопрос: как это люди получили свободу и отказались от нее. Как трудно быть человеком и какое нужно мужество, чтобы в себе сохранять человечность. Это опыт о человеке, мы же все соседи по времени.
Писатель это мир. У меня есть мировоззренческие идеи, назовем их либеральными. И есть вопрос: я не могу весь метафизический мусор жизни свалить в текст, и это будет правда.
Я стараюсь работать на пересечении точек зрения. Есть время накопления и хаоса, и вдруг возникают магнитные осевые линии, важные для меня, и текст начинает выстраиваться.
Об этих же людях можно написать совершенно другие книги.
Правда достигается, когда возникает какой-то фокус. Каждый кричит свое, но я как художник должна создать температуру боли, когда возникает эффект доверия.
Всю жизнь нужно накапливать количество антенн, учиться схватывать. Но надеяться, что столкнешься с реальностью лоб в лоб, наивно. Ты человек времени, ты не можешь выскочить далеко.
И проблема Сталина, и проблема джинсов, и проблема колбасы – все это смешивалось в один вопрос о свободе.
* * *
У 2016 році до Книжкового Арсеналу вийдуть три українські переклади її творів – роману «Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього» від Видавничого Дому «КОМОРА» в перекладі Оксани Забужко та «У війни не жіноче обличчя» і «Цинкові хлопчики» від видавництва «ВІВАТ».
Видання українською :
Час second-hand (кінець червоної людини) / Пер. з рос. Л. Лисенко — К.: Дух і Літера, 2014. — 452 c.
Чорнобиль: хроніка майбутнього / Пер. і післямова О. Забужко. — К.: Факт, 1998. — 194 с.
Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього : Роман / Переклад і післямова Оксани Забужко. — К. : КОМОРА, 2016. — 288 с.
«Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами «маленьких людей» про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави. Роман створено на основі розлогих інтерв’ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами «зони», посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.»
Цинкові хлопчики / Світлана Алексієвич ; пер. з рос. Тетяни Комлик і Дзвінки Торохтушко. — Х. : Віват, 2016. — 368 с.
«Без цього роману вже неможливо уявити історію афганської війни й останніх років радянської влади. На його сторінках розкрито правдиві реальні життєві сюжети про ту війну в спогадах тих, чиї життя розділилися на до і після, передано горе матерів «цинкових хлопчиків», які прагнули дізнатися правду про те, як і за що воювали та гинули в Афгані їхні сини.»
У війни не жіноче обличчя / Світлана Алексієвич ; пер. з рос. В. Рафєєнка. — Х. : Віват, 2016. — 400 с.
«Ця книжка про війну розпочинає художньо-документальний цикл «Голоси Утопії» російськомовної білоруської письменниці Світлани Алексієвич.
Книга-сповідь, документ людської пам’яті, запис історій жінок, яким війна дала в руки зброю для захисту рідної землі від фашизму. Це дослідження духовного світу жінок, що виживали в нелюдських умовах війни.»
