Від Балкан до Скандинавії: реалізація давньої мрії й відкриття нових горизонтів

13/02/2017
“На самому початку нового року прийнято підбивати підсумки: згадувати хороші моменти, робити висновки з поганих і лишати спогади про них у минулому. Надзвичайно насиченим виявився 2016 рік. Багато здобутків, але й багато втрат. Проте сьогодні хочу поділитися приємними спогадами, розказати про реалізацію мрії останніх п’яти років ― поїздку на Балкани влітку. Вона відкрила сезон закордонних поїздок, що увінчалися званою вечерею у Золотій Залі Стокгольмської Ратуші, яка бачила всіх нобелівських лауреатів. І реалізація цих мрій не обійшлася без допомоги щирих друзів, зокрема ВГО «Поруч».

Все тільки почалося. КордонТепер про все по порядку. Балканський півострів з його історією, переплетінням народів, культур, релігій дуже давно манив і цікавив. Якимись трагічними і, водночас, неймовірно жагучими була Боснія і Герцеговина, зокрема, Сараєво.

Можливо, це дитяча пам’ять про репортажі війни, може, ще щось невідоме. Та Балкани глибоко засіли в серце. Після відвідин автостопом центру Франції і 5-денної відпустки у Барселоні у 2011 році визрів маршрут автостопу по Балканах ― через Будапешт, Загреб, Сараєво, Междугор’є (паломницький центр), Дубровник, Чорногорську Рів’єру, Албанію, Грецію (Салоніки, Афон), з подальшим поверненням через Скоп’є, Бєлград і Будапешт до України. Такий собі двох- чи трьохтижневий маршрут. Сміливий і досить амбітний.

Але рік за роком минав, з’явилися буденні справи, гарні і не дуже, а сім’я, народження доні, війна і бізнес взагалі зробили малоймовірною подібну подорож. Адже пріоритетними ставали зовсім інші речі, і подорожам вже не стало місця. У 2014 році була робоча поїздка в Австрії, і все. Закрилися кордони. Кожної весни думав про поїздку, планував, але наставало літо і були інші справи. Пригас якось вогник азарту й авантюризму.

Тімішоара_5_хвилинВлітку 2016 року відбулася нарешті знаменна подія ― успішний захист кандидатської роботи. І як же ж себе винагородити ― безумовно, реалізацією давніх задумів. Хоча зовнішні умови, як і в минулі роки, зовсім цьому не сприяли. Вже здавалося, що і це літо так пройде без мандрів. Але… Внутрішній вогник і бажання переломити ситуацію стали сильнішими за зовнішні обставини. Врешті-решт, хто кує нашу долю ― обставини чи ми? І невже автор кандидатської роботи на тему: «Управління проактивною поведінкою підприємства» сам буде здаватися на милість зовнішніх умов? Не бувати цьому!

Буквально за останній день, долаючи всі технічні, ментальні й організаційні проблеми, подав на румунську візу, взяв білет до Мукачева, зібрав трохи грошей і забронював хостел у Тімішоарі. За тиждень чекання транзитної візи склав детальний план поїздки і зробив необхідні приготування.

Ульцин_ЧорногоріяМаршрут було скорочено до 8-ми днів. Він мав охопити Румунію, Сербію, Боснію і Герцеговину, Чорногорію, Албанію, Македонію, Болгарію. При цьому частина дороги автостопом, коучсерфінг як варіант проживання, а у Чорногорії планував зупинитись у наметі на березі моря. І вночі слухати прибій моря. Романтика, одним словом. І все це наодинці. Такий вже турист-одинак або, як модно говорити, бекпеккер (рюкзачник). Намет купив, батарейки запас, карти пам’яті теж, купив повербанк. Одним словом, ґрунтовно підготувався.

Візу отримав у четвер, а через дві години поїздом рушив до Мукачева. Все ж розписано. Наступного дня увечері вже мав би бути у Тімішоарі на півдні Румунії. Переплативши за транспорт, поблукавши Солотвинськими шахтними нетрями з провалами, добрався на обід до кордону. Людей не було, тому кордон пройшов швидко. Чомусь подумав, що Румунія на годину менше має час, а єдиний автовокзал Gara у Сігету-Мармаріцей знаходиться тільки біля залізничного вокзалу.

Шевченкова надія у Сате-МареАвтобус на Тімішоару вже з годину тому пішов, а на Сату-Маре не було. І хотіли мені місцеві румуни допомогти, але заіржавіле від дому серце і мозок не дослухалися до розумних порад. І полетіли всі мої плани, і моя Тімішоара, у перший ж день. Проїхавши сумарно більше 300 км, я опинився за 26 км від українського кордону увечері у парку Сату-Маре з квитком до Тімішоари на ранок. Всі плани рухнули, і я годував качок у сірому місті. Щоденник тоді витримав всі лайливі слова і всю безнадію.

Але як сонце після бурі осушує калабані, так і Сату-Маре стало прекрасним початком подорожі, з Тарасом Шевченком у парку, українськими написами і трьома митрополичими престолами (православним, греко- і римо-католицькими, прямо як у Львові).

Наступного дня Тімішоару на годину побачив, на румуно-сербському кордоні мав цікаву розмову з проукраїнською росіянкою з Ростова-на-Дону і годинний пошук автобусу на Сараєво. Моє бажання побачити Бєлград теж кануло в Лету, не встигав. Але сербські і боснійські краєвиди все окупили з лихвою. А нічне активне Сараєво, у якому опівночі пройти не було можливості через велику кількість  людей… А освітлені вулиці, забиті транспортом, вразили своїм бурхливим життям.

СараєвоЯ ж очікував побачити напівтемне місто, а виявилося драйвове, полікультурне, глобальне, де аргентинця чи індуса можна було швидше побачити, ніж прибалта чи українця. Місто неймовірного переплетіння культур.

І в Сараєво було все. Шукав пляшку від Орєла і Рєшки, хоча це успіху не принесло (її давно вже забрали). Але ранкове пиття боснійської кави і спів муедзина з передзвоном церков справило неабияке враження. Місто, де ще 20 років тому лунали постріли і літр води був ціннішим за золото, сьогодні жило на повну. Шрами війни лишились, як і по всій Боснії і Герцеговині (БіГ), лишився і навіть поглибився розкол у країні на три частини (сербську, хорватську і боснійську (мусульманську)). Але атмосфера, люди і неймовірний мікс культур вписали Сараєво в особисту п’ятірку міст, куди завжди хочеться вертатися (відразу після Парижу).

Загадкове МеждугорєПодорож до Междугор’я (світового паломницького центру католиків) крізь бірюзові ріки, білі, високі, але пологі гори, неймовірні серпантини дороги закохали у БіГ на завжди. Неймовірна краса у поєднані з глибинним нутром непростих людських взаємовідносин залишила ще більший слід у душі і відкрила ще ширше очі на правду пост-воєнного світу. Війна має початок, але не має свого кінця, навіть якщо зброя затихла. І досвід Боснії для нашого Сходу буде дуже актуальним, хоча і з переосмисленням.

Саме ж паломництво до Междугор’я на свято Успіння Богородиці (в католицькій традиції Небовзяття Божої Матері відзначається 15 серпня) стало дотиком до неба, людей різних куточків світу (Корея, Італія, Бразилія, Австралія, Британія, Польща, Україна, США) й окремих речей, коли раціональне пояснення не завжди допомагало.

МостарПісля Междугор’я був переїзд до міста Мостар ― одного з найкрасивіших міст Боснії, яке водночас стало і символом роз’єднання, і символом надії. Це місто, яке має дві автономні частини ― хорватську і мусульманську, вони мало між собою пов’язані. Як всюди в Боснії і Герцеговині, є дві автостанції, два прапори і багато зруйнованих війною будинків.

Але відновлений 500-річний турецький міст через ріку між двома частинами Мостару все-таки є надією на майбутнє з миром. Опісля переїзд автостопом до Чорногорії через села, сербську частину країни, де була спека, руїна і прекрасна розмова із сербом з Нового Саду. Але тодішній день людської доброти не завершився Боснією. У місті Бар вночі по-справжньому допомогли з ночівлею і притулком сім’я таксиста, який за просто так дав притулок у себе на ніч абсолютно незнайомій людині. Це стало кульмінацією всієї поїздки.

Біля України_РумуніяНаступні дні стали днями релаксу на піщаному пляжі біля Ульцена (Velka Plaza біля Дольного Стою) у наметі,  заповідному лісі і в спілкуванні з українцями. Замість двох днів відпочинок розтягнувся на три. А потім почалися негаразди, які завершилися практично прямим поверненням до України через Белград, Тімішоару, Арад і Сігету-Мармаріце. Планам побачити Скоп’є, Болгарію, а потім ще й Брашов не судилося збутися. То білету не було, то сів не на той транспорт. Взагалі друга частина поїздки стала лабіринтом темних сторін душі, коли сховане стало явним для мене.

Але вже на День Незалежності нашої України був удома. Натхненний, задумливий і з переоцінкою у кращу сторону багатьох своїх позицій, намірів і майбутнього. Поїздка на Балкани стала справжньою подорожжю по власній душі, коли буденність не відволікала, а був час побути із собою. Записаний щоденник по цей час є на столі. Я перечитую окремі роздуми про дім, війну, доброту, любов, надію, мрії і результати. П’ятирічна мрія реалізувалася навіть краще, ніж собі думав. Хоча і заділ на Скоп’є, Албанію, Грецію залишився.

У серпні я думав, що це буде єдина поїздка за кордон. Але виявилося, що ні. У нас із ВГО «Поруч» і Фундацією соціально-економічних відносин був прекрасний табір соціального підприємництва.

ОфіційноА 27-29 листопада випала ділова поїздка у Стокгольм. Це стало якось іншою стороною медаллю мрії і ніби продовженням Балкан. Відвідини країни-казки, батьківщини Карлсона, Пеппі Довгої Панчохи, скандинавської казки. Два дні для Стокгольму, безумовно, дуже мало. Але краще так, аніж ніяк.

Цього разу поїздка вже була літаком через Люблін до Стокгольму і поверненням із Швеції через Вроцлав. Взагалі, приготування до від’їзду було дуже приємним. Зміг взяти білет до Любліна з Києва за 50 грн., дешеві авіаквитки на три літаки сумарно за 2100 грн. (два з них за 600 грн.), і був час на поїздку. Одним словом, сів спокійно на автобус і поїхав. Проте 8-годинне очікування на кордоні могло все перекреслити. Адже спізнювався на літак. Але чудесне знаходження мікроавтобусу серед корку у центрі Любліна швидко і з комфортом привело до місцевого аеропорту.  А заощаджені 10 євро так і лежать у гаманці як нагадування про цікаві перипетії долі, зневіру і надію. Тому що у неділю зранку 27-го я вже перестав вірити, що буду у Швеції. А таки прилетів.

В золотій залі Стокольм_ратуші_Нобелівські лауреатиШвеція гостинно зустріла легким холодом вітру, але теплими усмішками і приготуванням до Різдва, відкритими вікнами з різдвяною зіркою. Прогулянка вечірнім Стокгольмом під оксамитово-мережним снігом вздовж набережної, по Гамла-стану (історичному центру Стокгольма), біля Королівської резиденції знівелювала й ранково-нічні нервування на кордоні, і ефект від дорожнеча  (75 хв. метро за 100 гривень), і весь негатив.

Це була передріздвяна казка зустрічі зими, найкращого способу зустріти пору, яку не надто любиш. Цілий вечір тільки самотнє побачення з тихими вулицями, мовчазними шпилями кірх (церков), хвилями прибою води і поодиноко усміхненими обличчями людей. Неймовірне відчуття спокою і готично-сутінкової задуми у країні, яка вже двісті років не мала війни в себе. Це незвично і фантастично, аж так, що хотілося лишитися на постійно.

З керівником CIFAНаступного дня вже була сама конференція від CIFA (Child International Finance Association), яка об’єднала проекти з фінансової й економічної грамотності з усього світу без жодного винятку. Ми працювали у групах, спілкувалися з представниками центробанків провідних країн, обмінювалися досвідом. Для себе налагодив ділові контакти з іншими компаніями, намітив перспективи розвитку як бізнес-турніру «Стратегія фірми», так і власної сфери бізнесу і громадської діяльності.

А завершальна частина нагородження переможців конкурсу проектів з ініціатив фінансової і підприємницької освіти пройшла у Золотому Залі Стокгольмської ратуші, де урочисто вечеряли всі нобелівські лауреати. І коли сидиш в оточенні заступника Центробанку Фінляндії, президента провідної шведської інвесткомпанії, керівника провідної бізнес-школи, і в цьому залі, то розумієш, що таки вже є перші результати й визнання. Неявні, хиткі, ще, може, з певними умовностями, але реальні. З України я був єдиний, хоча запрошували багатьох.

Проте нагородження російського проекту, реалізованого Мінфіном, Центробанком, Сбербанком і Урядом РФ, стало гіркою пілюлею подвійних стандартів. Йдеться не тільки про визнання кращих проектів, але ж є й політичні моменти. Офіційно представників країни-агресора, яка змінила кордони і знехтувала нормами міжнародного права, відзначили за гарну роботу у світовий день фінансової грамотності. Навіть більше скажу, на мене, як представника України, росіяни і білоруси дивилися із зверхністю, демонстративно ігнорували, як якогось зачумленого. І такі перипетії бувають. Хоча правда переможе.

Поруч_в_хостелі СтокгольмуА далі вже нічний переїзд поїздом до аеропорту Скавста (100 км від Стокгольму) і політ до зимового Києва. Наступного дня ― 30 листопада ― проводив тренінг з лідерства для студентів ПТНЗ і пари для студентів. Буденність повернулася назад. Але настрій, прагнення змін і дій, навпаки, ще більше посилилися.

Для кожної людини в будь-якому віці важливі моменти реалізації своїх мрій і подорожі до себе. Ця реалізація може відбутися за дуже різних обставин, але головне ― правдиво подивитися на себе, на свої настрої, мрії і плани. У нашому житті все можливо. Бар’єри існують тільки у нас всередині, а зовні завжди будуть можливості. Головне ― їх узяти й використати на повну. Окрема вдячність друзям, які завжди були поруч і готові були підтримати.

Мрійте, реалізовуйте й підкорюйте нові вершини для досягнень у житті. Адже наше життя неймовірно цікаве і насичене. Адже воно прекрасне. Прекрасні і ми. Успіхів і нових звершень!”

 

З повагою, Віталій Паздрій
експерт ВГО «Поруч»

 

 

 
 

 

Шановні Друзі!

Раді повідомити, що для зручного та більш інформативного висвітлення нашої діяльності, ми оновили сайт. Ласкаво просимо!

З повагою,
Адміністрація ВГО “Поруч”

Шановні Друзі!

Раді повідомити, що для зручного та більш інформативного висвітлення нашої діяльності, ми оновили сайт.
Ласкаво просимо!

Перейти на новий сайт