English from Heart to Mind

Назва «English from Heart to Mind,» що в перекладі означає «Англійська мова від серця до розуму,» якнайкраще відповідає цій ініціативі, що я і спробую довести у цій статті, спираючись на інтерв’ю з координатором клубів, шведським волонтером Пітером Лангербеком, а також на мій власний досвід стажерки, яка була залучена до цього проєкту.

Усе почалося з бажання зробити свій внесок. Пітер поділився, що після початку повномасштабного вторгнення відчував сильну потребу допомогти Україні, і знайомство з Марією Тищенко, виконавчою директоркою «Поруч», яка запропонувала йому координувати розмовні клуби для українських учнів, стало для нього способом підтримати Україну через освіту. Як він сам каже: «Оскільки я вже занадто старий для окопів, я змінив рушницю на ручку».

Мова, зрештою, подорожує. Вона відкриває простори, кар’єрні можливості, мережі контактів. Але вона також формує впевненість у собі, дозволяючи молодій людині висловити своє внутрішнє «я». Пітер описує свою роль як створення умов, у яких інші можуть діяти — відчиняти двері, поєднувати людей і дбати про міцність структури. Головна ідея полягає в тому, щоб забезпечити надійний простір для української молоді, де вони могли б вільно ділитися своїми думками та збагачувати світогляд. Теми обговорень можуть значно різнитися: фільми, кухня, національні свята, вплив війни, демократія, література та багато іншого. Відбуваються також такі цікаві ініціативи, як наприклад проведення спільного розмовного клубу для шкіл Луцька та Полтави, де учні мали вгадати, звідки їхні співрозмовники. Такий міжукраїнський обмін об’єднує людей та дозволяє більше дізнатися про різні регіони України.

Звісно, з огляду на умови, в яких сьогодні живуть українці, виникають певні труднощі. Наприклад, коли повітряна тривога перериває заняття, українські учні, звісно, змушені негайно залишити зустріч і прямувати до укриття. Одного разу Кнут Перссон, волонтер з Мальме, залишився сам на дзвінку, раптово відчувши емоційну вагу війни на відстані та певну безпорадність. На наступній зустрічі він запитав студентів, як вони почуваються. Один із них просто відповів: «Мені страшно». Але це відкритий простір, тому тут відбуваються розмови і про тривогу, і про відчай, які українські учні переживають через війну, регулярні повітряні тривоги та відключення електроенергії. І сам факт того, що такі проєкти продовжують працювати попри всі перешкоди, лише підкреслює стійкість і сильний дух українського народу.

Пітер також поділився своїм досвідом прослуховування презентації учнів із Полтави про те, як війна змінила їхнє життя. Він каже:

«Якщо читати слова, які вони використовують, вони підібрані дуже обережно й влучно. І навіть будучи такими молодими, вони говорять про стратегії подолання труднощів. Насамперед — визнання страху, зміна поглядів, набуття нових навичок і підтримання власного виживання паралельно з пристосуванням, керуванням цим страхом та збереженням спокою. І як доросла людина я мушу сказати: дитинство немало би бути таким. Це катастрофа, коли дитина змушена забути, як гратися, і вчитися виживати під час війни. І коли я це бачу, це стає моєю відповідальністю. Як я впораюся з цією відповідальністю? Я не можу врятувати всіх дітей світу. Я можу врятувати лише одну дитину за раз.»

Сьогодні мережа розширилася до понад 15 закладів, залучивши двадцять волонтерів з різних країн і з різним досвідом. Таке зростання дивує навіть самих координаторів. Ініціатива кидає виклик традиційним підходам до вивчення іноземної мови завдяки відкритим дискусіям, гнучкості та різноманіттю тем, знайомлячи українських учнів з різними мультикультурними методами навчання.

Я мала можливість бути присутньою на кількох зустрічах, і для мене було справжнім задоволенням спостерігати, як учні відкриваються і говорять англійською з сяючими очима. Дружність, взаємна турбота та повага між учасниками відчуваються не лише під час занять, але й у робочих чатах. Сам Пітер так описав своє перше враження від роботи з Луцьким ліцеєм:

«Мене вразили залученість, готовність говорити і хороший рівень англійської у студентів». Окрему подяку він висловив учителю з ліцею, який модерує кожну зустріч — Андрію Гурському, назвавши його справжнім професіоналом і одним із наймудріших та найетичніших викладачів, яких він зустрічав. До речі, саме Андрій запропонував назву ініціативи «English from Heart to Mind», інтуїтивно зрозумівши, що ці клуби мають пропонувати не лише лексику і граматику, а й спілкування, сформоване емпатією та взаємною повагою без авторитарності.

Ініціатива «English from Heart to Mind» виникла завдяки довірі, волонтерству та готовності діяти, не чекаючи ідеальних умов. Під час моєї практики було приємно бачити, як ці розмовні клуби розвиваються і створюють платформу для самовираження, розвитку та вдосконалення знань англійської мови. Цей проєкт надає учням життєві інструменти для формування власного майбутнього як свідомих дорослих і послів миру. У часи, коли норми прав людини здаються крихкими, а інституції — ненадійними, такі простори стають тихою, але стійкою формою спротиву — спротиву, збудованого не зброєю, а словами, сказаними від серця до розуму.

ГО «Поруч» висловлює щиру вдячність кожному волонтеру, який долучився до цієї мережі, за їхню працю та внесок у добробут і розвиток нашої молоді!